Новини
18 травня 1944 року ─ трагічна дата в історії кримськотатарського народу
18 травня 2017 року виповнюється 73-а річниця з дня депортації кримськотатарського народу з Криму, яка тривала більш ніж 50 років.
Примусове виселення кримських татар, яких радянська влада звинуватила у співпраці з нацистами, стало однією з найбільш швидко проведених депортацій у світовій історії.
Основна фаза насильницького переселення відбулася протягом неповних трьох діб, розпочавшись на світанку 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня.
За даними Національного руху кримських татар, загалом з Криму депортували 238,5 тисяч осіб, з яких 205,9 тисяч, тобто 86,4 % становили жінки та діти. Для цього НКВД залучила понад 32 тисячі бійців.
Службовці НКВД заходили у кримськотатарські домівки та оголошували господарям, що через зраду батьківщині їх виселяють з Криму.
Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна родина мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак насправді дозволяли забрати значно менше, а іноді - взагалі нічого.
Людей вантажними автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів із щільно зачиненими товарними вагонами, переповненими людьми.
Під час переїзду загинуло близько восьми тисяч людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті - спрага і тиф.
Все майно, яке залишилося в Криму після кримських татар, держава привласнила собі.
Більшість кримських татар відправили до Узбекистану й сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.
У перші роки заслання кримськотатарський народ втратив 46,2% від загальної чисельності.
Переважна більшість кримських татар була перевезена в так звані спецпоселення - оточені озброєною охороною, блокпостами й огороджені колючим дротом.
Приїжджі були дешевою робочою силою, їх використовували для роботи в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах.
У 1948 році кримські татари були визнані довічними переселенцями. Ті, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наражалися на небезпеку 20-річного ув'язнення.
До 1957 року були заборонені будь-які публікації кримськотатарською мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вказувати в паспорті.
Радянська влада знищувала кримськотатарські пам'ятки, спалювала рукописи і книги. У мечетях відкривали кінотеатри та магазини.
Режим спецпоселення для кримських татар проіснував до епохи хрущовської де сталінізації - другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом'якшив для них умови життя, але не став знімати звинувачення у державній зраді.
Не втрачаючи надії на перемогу справедливості, народ, з кінця 50-х років розвернув боротьбу за повернення на історичну батьківщину до Криму. Насильство і репресії, що влаштувалися властями, не змогли зломити волю представників народу, що активно включилися в національний рух за відновлення прав і свобод кримських татар.
Їх заарештовували, садили у в’язниці. Сотні сімей, що мали сміливість самостійно повернутися на рідну землю, кримські власті повторно депортували з Криму. Такі факти мали місце не тільки в Білогірському районі, але й Кіровському, Сакському, Бахчисарайському, Сімферопольському, а також в інших регіонах Кримської області.
Боротьба кримськотатарського народу за відновлення своїх прав унікальна. Вона базується на ненасильницьких методах. Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, проте неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їх повернення до Криму, діяла до 1989 року.
За чотири наступні роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР - 250 тисяч людей.